2023-2024 навчальний рік

               Перша психологічна допомога

      Перша психологічна допомога – визначення

Перша психологічна допомога  – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які зазнають страждань і нужди.

ППД передбачає такі аспекти:

• формування відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою та надії;

• надання доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки;

• зміцнення віри в можливість допомогти собі та оточуючим.

Хто потребує першої психологічної допомоги?

      ППД призначена для людей, що знаходяться в стані стресу в результаті щойно пережитої або поточної кризової події. Таку допомогу надають як дорослим, так і дітям. Проте не кожна людина, яка пережила кризову подію, потребує ППД або прагне її отримати. Не нав’язуйте допомогу тим, хто її не бажає, але завжди залишайтесь поруч із тими, хто, можливо, захоче отримати підтримку. Бувають ситуації, коли люди потребують набагато серйознішої допомоги, ніж ППД, а саме:

• Люди з важкими, загрозливими дляжиття травмами, які потребують екстреної медичної допомоги.

• Люди в розладнаному психологічному стані, який не дозволяє їм самостійно піклуватися про себе. Вони можуть завдати шкоди собі та оточуючим.

• Люди з порушеннями психічного здоров’я, люди з інвалідністю можуть потребувати особливої допомоги, щоб дістатися до безпечного місця та медичної допомоги.

• Діти, особливо розлучені зі своїми батьками або опікунами, потребують захисту від насильства та експлуатації. Їм також потрібна турбота з боку оточуючих і допомога в задоволенні базових потреб.

• Люди, яким у кризовій ситуації можуть загрожувати дискримінація та насильство.

• Працівники та волонтери Червоного Хреста.

Коли є потреба в першій психологічній допомозі?

     ППД необхідна, коли людина щойно пережила травмуючу подію та знаходиться в стані стресу. Ви можете надавати ППД, коли вперше контактуєте з людьми, які знаходяться в стані стресу. Зазвичай це відбувається під час або відразу після події, але іноді через декілька днів або тижнів, залежно від того, як довго тривала подія та наскільки травмуючою вона була для постраждалих. Це стосується допомоги в різних ситуаціях:

• під час стихійних лих;

• у ході патронажних відвідувань, під час надання першої допомоги;

• під час розподілення гуманітарної допомоги, консультування, підтримки за телефоном, під час зустрічей у групі підтримки та за інших обставин.

Де надавати першу психологічну допомогу?

• ППД можна надавати в будь-якому досить безпечному місці – безпосередньо намісці події, якщо йдеться про окремий нещасний випадок;

• або в місцях надання допомоги постраждалим, у медичних установах, притулках і таборах для біженців, школах або пунктах розподілу продуктів харчування або інших видів допомоги;

• під час проведення масових заходів, у ситуаціях масового скупчення людей. В ідеалі намагайтеся надавати ППД там, де за необхідності можна поговорити з людиною без перешкод із боку оточуючих. Для людей, які пережили кризові ситуації, наприклад, які зазнали сексуального насильства, можливість поговорити наодинці є дуже важливою в плані конфіденційності та поваги до людської гідності.

ЕЛЕМЕНТИ ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

1. Залишайтеся поруч. Людина в кризовій ситуації тимчасово втрачає почуття безпеки та довіри. Раптово світ стає небезпечним, повним хаосу та взагалі місцем, де небезпечно перебувати. Волонтери та працівники ТЧХУ можуть допомогти відновити почуття впевненості та безпеки, залишаючись поруч і не боятися тривожності постраждалих або вкрай емоційних реакцій.

2. Активне слухання. Важливо уважно слухати постраждалих для того, щоб допомогти їм пережити важкий час. Обговорювання своєї історії часто допомагає людям зрозуміти та, врешті-решт, прийняти подію. На місці події може бути мало часу, але все ж важливо вислухати людину та залишитися поруч доти, доки, наприклад, постраждалим не займуться фахівці, як то медичні працівники.

3. Поважайте почуття іншого. Поставтеся без упередження до того, що вам говорять, і прийміть інтерпретацію подій постраждалою людиною – визнайте та поважайте її почуття. Не намагайтеся виправити фактичну інформацію або сприйняття послідовності подій. Будьте готовими до лютих спалахів емоцій; постраждалий може навіть кричати або відмовлятися від допомоги. Важливо бачити не тільки безпосередню зовнішню поведінку, а й підтримувати контакт із постраждалим, якщо йому треба поговорити про те, що трапилося. На місці події це може означати, наприклад, що ви будете триматися трохи осторонь, але будете стежити за появою ознак того, що людині потрібна допомога.

4. Проявіть турботу та надайте практичну допомогу. Якщо хтось перебуває в кризовій ситуації, дуже корисною є практична допомога: зв’язатися з кимось, хто може побути з постраждалим; домовитися, щоб дітей забрали з дитячого садка або школи; відвезти людину додому або до пункту надання екстреної допомоги. Така практична допомога є засобом вираження турботи та співчуття. Виконуйте бажання постраждалого, але не беріть на себе більше відповідальності за ситуацію, ніж це здається доречним.

ЯК НАДАВАТИ ПЕРШУ ПСИХОЛОГІЧНУ ДОПОМОГУ?

     Три основних принципи надання першої психологічної допомоги – спостерігати, слухати та спрямовувати. Ці принципи допоможуть вам правильно оцінити кризову ситуацію та забезпечити свою безпеку на місці події, знайти підхід до постраждалих, зрозуміти, що їм необхідно, та спрямовувати їх туди, де вони зможуть отримати практичну допомогу та інформацію.

СПОСТЕРІГАЙ У кризовій ситуації умови можуть швидко змінюватися. Ситуація на місці події часто відрізняється від попередньо отриманої інформації. Таким чином, перш ніж пропонувати допомогу, важливо витратити деякий час – хоча б декілька хвилин – на те, щоб оцінити ситуацію.

• Перевірте умови безпеки. Якщо ви опинилися в кризовій ситуації раптово, немаючи часу на підготовку, можна просто озирнутися навколо. Ці кілька хвилин дозволять вам зберегти спокій, не наражати себе на небезпеку та думати, перш ніж діяти. Якщо ви не впевнені, що перебувати в осередку кризи безпечно, залишайтеся за його межами та намагайтеся подбати про надання допомоги тим, хто її потребує.

• Перевірте, чи є люди, які потребують екстреної медичної допомоги або особливої турботи та захисту. Пам’ятайте, ви можете надати першу допомогу тільки в тому випадку, якщо ви пройшли спеціальний курс навчання. Намагайтеся подбати про надання допомоги тим людям, які потребують особливої допомоги (діти, люди похилого віку, люди з інвалідністю тощо), або направте їх до пунктів надання допомоги.

• Перевірте, чи є люди в стані стресу. Проаналізуйте, чи є на місці люди, які переживають гострі реакції на стрес – агресивні, виглядають пригніченими, не в змозі пересуватися або знаходяться в шоці – кому необхідна ППД та як їм допомогти. Такої допомоги можуть потребувати не лише постраждалі, але й супроводжуючі особи, які фізично (можливо, на перший погляд) не постраждали, а також свідки пригоди, наприклад, випадкові перехожі. Не залишайте людей із важкими стресовими реакціями наодинці, надайте ППД, будьте поруч доти, доки їхній стан не покращиться, або доки ви не зможете заручитися допомогою фахівців. Більшість людей із часом успішно відновлюються, особливо якщо зможуть задовольнити свої базові потреби та отримати вчасну першу психологічну допомогу та підтримку оточуючих. У брошурі «Перша психологічна допомога» наведені реакції на стрес і практичні кроки щодо надання ППД. 

СЛУХАЙ Дуже важливо, як ви спілкуєтеся з людиною, яка знаходиться в стані стресу. Люди, які пережили кризову подію, можуть перебувати в пригніченому стані, відчувати тривогу або збентеження. Деякі звинувачують себе в тому, що трапилося. Зберігаючи спокій і виказуючи розуміння, ви допомагаєте постраждалим відчути себе в безпеці, відчути, що їх захищають, розуміють, поважають і піклуються про них належним чином. Люди, які пережили стресову ситуацію, можливо, захочуть розповісти вам, що з ними сталося. Однак важливо не примушувати людей розповідати про пережите. При цьому для них може бути важливим, щоб ви залишалися поруч, нехай і мовчки. Скажіть, що будете поблизу, на випадок якщо буде потрібна допомога або підтримка, запропонуйте практичну допомогу, наприклад, їжу або склянку води.

• Встановіть контакт. Назвіться – скажіть, хто ви та які функції виконуєте. Скажіть, що ви тут, щоб допомогти, або що допомога скоро прибуде, що ви про це подбали.

• Переконайтеся, що людина відчуває себе в безпеці. Бесіду краще провести в безпечному місці, ізольованому.

• Проінформуйте про конфіденційність.

• Запитайте, чим допомогти. Хоча деякі потреби можуть бути очевидними, наприклад, в одязі, проте завжди запитуйте в постраждалих, що їм потрібно та які в них проблеми.

• Запитайте людину, чи хоче вона поговорити про те, що їй довелося пережити, про її побоювання та почуття. Уважно вислухайте її, намагайтеся заспокоїти її, сказавши, що її реакції нормальні, та переконайтеся, що вона не буде знаходитись на самоті. Якщо вона не хоче говорити, просто залишайтеся поруч.

• Запитайте, чи є хтось, хто може подбати про неї, або хтось, із ким можна поговорити вдома. Активне слухання Активне слухання – це щось більше, ніж просто увага до того, про що говориться. Слухати уважно – означає зосередитися на тому, хто говорить, на тому, як говорить, усвідомлювати та добре розуміти, про що говорить. Пам’ятайте, що ви перебуваєте там для того, щоб слухати, тому важливо також продемонструвати, що ви слухаєте. Для цього потрібно реагувати як невербально – демонструвати увагу кивком голови, уважним поглядом тощо, так і вербально – робити короткі зауваження «зрозуміло», «правильно», «продовжуйте, будь ласка». Використання тих самих виразів і слів, які вживає ваш співрозмовник, свідчить про те, що ви розумієте його та стежите за ходом його думки. Прийоми активного слухання:

• Слухати уважно, підтверджуючи свій інтерес вербально та невербально. Важливо показати, що ви уважно слухаєте співрозмовника, розумієте, про що він говорить, і емоційно реагуєте на те, що він говорить. Це можна продемонструвати кивками, короткими вигуками («так, так», «я розумію», «ага») і повторенням або підтвердженням того, що сказала людина. Однак не переривайте, щоб виправити помилки або щось підкреслити. 

• Дайте можливість людині розповісти в зручному для неї темпі про те, що сталося. Не квапте людину з відповіддю, дайте час на обдумування. Мовчання не є негативною ознакою. Можливість трохи помовчати дасть людині перепочинок і може підштовхнути її до бесіди з вами, якщо вона того забажає.

• Зосередьтеся на бесіді. З’ясуйте, як людина опинилася в цій ситуації, зверніть увагу на те, як людина характеризує цю ситуацію, проблеми, з якими вона зіткнулася, наскільки вони важливі для неї. Оцініть соціальні зв’язки, хто може її підтримати, кому вона довіряє.

• Заохочуйте співрозмовника фразами «Те, що ви говорите, дуже важливо…», «Хотілося б дізнатися про це більше», «Чим більше ви мені розповідаєте, тим краще я вас розумію», «Я б хотів почути ще щось проце», «Наскільки я вас зрозумів…», «Ви вважаєте, що…», «Тобто вас цікавить…», «Для вас найважливішим є…», «На підставі того, що ви сказали…», «Це дуже цікаво, чи немогли б ви уточнити…». • Запитуйте та пояснюйте. Якщо ви не впевнені, що правильно зрозуміли відповідь, або про що говорить ваш співрозмовник, тактовно перепитайте або перефразуйте запитання. Віддавайте перевагу розгорнутим питанням, що дозволить отримати більше інформації: «Не могли б ви розповісти докладніше про…?» та спеціальним запитанням для уточнення: «Як?», «Де?» тощо, використовуючи ті ж слова, що і ваш співрозмовник. Ставте запитання по одному, не поспішайте та не намагайтеся робити висновки за свого співрозмовника.

• Спостерігайте за виразом обличчя, рухом рук і тіла, але робіть це так, щоб людина не відчувала незручності, дискомфорту через те, що за нею уважно спостерігають. Невербальне спілкування Задопомогою мови ми спілкуємося та розуміємо один одного, щоправда не завжди… Але є ще одна мова, мова без слів, мова жестів. Вчені довели, що під час спілкування людина за допомогою слів передає 7 % інформації, звуків – 38 %, міміки, жестів, пози – 55 %. Іншими словами: не так важливо, що говорять, а важливо, як це роблять. Вчитися розуміти мову невербального спілкування важливо через декілька причин: по‑перше, словами можна передати тільки фактичні знання, але щоб передати почуття та сприйняття, одних тільки слів мало; по‑друге, володіння цією мовою показує, наскільки ми вміємо володіти собою. І, нарешті, невербальне спілкування є цінним тому, що воно є спонтанним і проявляється несвідомо. Тому, не дивлячись на те, що люди підбирають, зважують слова та намагаються контролювати свою міміку, можливий витік почуттів задопомогою жестів, інтонації, забарвлення голосу. Зважаючи наце, саме невербальні канали спілкування передають достовірну інформацію, оскільки вони менше піддаються контролю. Поза демонструє, як людина сприймає свій статус щодо статусу інших присутніх. Схрещені під час спілкування руки та ноги демонструють закриту позу, людина ніби зводить перепону між собою та співрозмовником. Для успішної співбесіди необхідно прийняти позу довіри, доброзичливості, психологічного комфорту – відкрита поза, коли руки та ноги не схрещені, корпус тіла злегка нахилений до співрозмовника. Найкращим рішенням є позиція спрямованої співпраці – між учасниками розмови немає жодних фізичних перешкод, вони сидять поруч, проте слід пам’ятати про дистанцію – 1,5‑2 м. Якщо людина зацікавлена в спілкуванні, товона буде орієнтуватися на співрозмовника та нахиляться вйого сторону. Людина, яка хоче заявити про себе, буде триматися прямо внапруженому стані. Найкращим способом домогтися взаєморозуміння зі співрозмовником – це скопіювати його позу та жести – надсилається сигнал «Я тебе прекрасно розумію». Важливим елементом спілкування є візуальний контакт. За допомогою очей передаються найточніші сигнали про стан людини, розширення/звуження зіниць не піддається свідомому контролю. Якщо людина збуджена або чимось дуже зацікавлена, її зіниці розширюються в 4 рази порівняно зі станом спокою. Виходячи із цього, дуже важливо спілкуватися зі співрозмовником обличчям до обличчя («face to face»), підтримуючи візуальний контакт. 17 Міміка – рух м’язів обличчя, головний показник почуттів. Дослідження показали, що в разі нерухомого або невидимого обличчя співрозмовника втрачається близько 15 % інформації. Звертаючи увагу на вираз обличчя постраждалого, ми можемо отримати набагато більше інформації, ніж, наприклад, за телефоном. Основне інформаційне навантаження несуть очі, брови та губи. Слід зазначити, що сила та тон голосу, швидкість мовлення можуть багато чого сказати провласника. Утоні голосу почуття знаходять своє вираження незалежно від слів, які вимовляються: наприклад, ентузіазм, радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх – також досить високим голосом, але в ширшому діапазоні тональності, сили та висоти звуків. Такі почуття, як горе, печаль, втома, зазвичай передаються м’яким і приглушеним голосом із пониженням інтонації до кінця кожної фрази. Швидкість мовлення також відображає почуття. Людина говорить швидко, якщо вона схвильована, стурбована, говорить про свої особисті труднощі або хоче нас у чомусь переконати. Повільне мовлення найчастіше свідчить пропригнічений стан, горе або втому. Оскільки характеристика голосу залежить від роботи різних органів тіла, то в ньому відбивається і їхній стан. Емоції змінюють ритм дихання. Страх, наприклад, паралізує гортань, голосові зв’язки напружуються, голос «сідає». У разі гарного настрою голос стає глибшим і багатішим на відтінки. Він діє на інших заспокійливо та вселяє більше довіри. Існує і зворотний зв’язок: за допомогою дихання можна впливати на емоції. Для цього рекомендується шумно зітхнути, широко відкривши рот. Якщо дихати на повні груди та вдихати велику кількість повітря, настрій поліпшується, а голос мимоволі знижується. Жести – це різноманітні рухи руками та головою. Мова жестів – це найдавніший спосіб досягнення взаєморозуміння. Про інформацію, яку містить у собі жестикуляція, відомо досить багато. Інтенсивність жестикуляції збільшується разом із зростанням емоційної збудженості людини, а також за бажання досягти повнішого розуміння між співрозмовниками, особливо якщо воно ускладнене. До жестів емоційного стану належать такі жести, як збирання неіснуючих ворсинок, знімання та одягання кільця, почухування в області шиї, вертіння ручкою. Вони вказують на те, що співрозмовник потребує підтримки. У такому стані він не готовий у повному обсязі сприймати інформацію. Просторове положення. Та чи інша дистанція між людьми визначається соціальним становищем співрозмовників, їх національними звичаями, віком, статтю, а також характером взаємостосунків співрозмовників. І це також є однією з форм невербального спілкування, які корисно знати. По розташуванню двох людей за столом можна робити висновки про характер їх спілкування.

1. Позиція кутового розташування – найсприятливіша для спілкування дитини з дорослим, керівника з підлеглими, оскільки в обох є достатній простір для обміну поглядами, жестикуляції. Кут столу служить заспокійливим бар’єром, який захищає від несподіваних випадів.

2. Оборонна позиція – співрозмовники сидять один навпроти одного, що дозволяє добре бачити вирази обличчя, жести, які можуть змінюватися залежно від гостроти питань, які обговорюються. У разі такого розташування співрозмовників стіл служить бар’єром до взаєморозуміння.

3. Незалежна позиція – свідчить про небажання спілкуватися. Співрозмовники сидять у різних кутах столу, який негативно впливає на процес комунікації. Це найбільш негативна позиція для спілкування за столом і форма невербального спілкування в цілому. 4. Позиція спрямованої співпраці – між учасниками розмови немає жодних фізичних бар’єрів, вони сидять поруч. Спілкування носить довірливий характер, можна обговорити всі питання та теми, оскільки співрозмовники повністю сприймають один одного. Однак варто пам’ятати про дистанцію між співрозмовниками, найкраще дотримуватися дистанції 1,5‑2 метри. Уміння правильно пояснювати невербальні сигнали значно полегшить спроби влитися добудь-якої сфери людських відносин і не раз стане вам у нагоді в критичних ситуаціях.

СПРЯМОВУЙ

      Хоча кожна кризова ситуація унікальна, люди, які пережили травмуючу подію, нерідко відчувають себе незахищеними, відрізаними від світу або безпорадними. Їх повсякденне життя руйнується, вони більше не отримують звичної підтримки або раптово опиняються в стресових умовах. Направити людей туди, де їм нададуть практичну допомогу, – одна з основних цілей ППД. Пам’ятайте, що ППД – найчастіше разове втручання, і ви можете знаходитися поряд із постраждалими тільки короткий час. Для подальшого відновлення вони повинні застосувати власне вміння впоратись із життєвою ситуацією. Допоможіть людям надати допомогу самим собі та відновити контроль над ситуацією. Постраждалі часто потребують того, що наведено нижче.

• Базові потреби, такі як житло, їжа, вода та санітарні зручності. Одразу ж після кризової події намагайтеся допомогти постраждалим задовольнити їхні першочергові потреби, такі як їжа, вода, притулок і санітарні зручності, дізнайтеся, що конкретно необхідно: медична допомога, одяг або пристосування для годування немовлят (соски, пляшечки), медична допомога в разі травм або хронічних захворювань. Людей, які перебувають у стані стресу, переповнюють тривога та страх. Допоможіть їм проаналізувати свої нагальні потреби, визначити першочергові та задовольнити їх. Наприклад, попросіть людину подумати про те, що їй потрібно саме зараз, а що можна відкласти на потім. Можливість вирішити хоча б частину питань дає людині відчуття контролю над ситуацією та зміцнює її здатність впоратися із ситуацією.

• Зрозуміла та достовірна інформація про те, що сталося, та про доступні служби допомоги. Надайте інформацію про подію, про те, де та як отримати конкретну допомогу. Люди, які пережили кризову ситуацію, хочуть отримати точну інформацію:

а) про те, що трапилося;

б) про своїх близьких або інших постраждалих;

в) про свою безпеку;

г) про свої права;

д) про те, як можна отримати допомогу та найнеобхідніше. Постарайтеся направити їх туди, де вони можуть отримати доступну допомогу. Одразу ж після кризової події отримати точну інформацію буває складно, крім того, ситуація може змінюватися. Ймовірно, відповісти на всі питання одразу не вдасться, але за можливості постарайтеся дізнатися, де і коли можна отримати достовірну інформацію про ситуацію на сьогодні, відомості щодо безпеки, допомогу, що надається, а також про місцезнаходження та стан зниклих або поранених. Якщо на місці надається допомога (медична, щодо розшуку родичів, надають притулок, роздають продукти харчування), переконайтеся, що люди знають про це та можуть її отримати. Переконайтеся, що вразливі люди також знають про допомогу, що надається.

• Спілкування з членами сім’ї, з друзями та отримання соціальної підтримки. Допоможіть зв’язатися з близькими. Як показує досвід, люди, які отримали вчасну соціальну підтримку, після кризи краще справляються з труднощами. Тому допомагайте людям зв’язатися з близькими людьми – це важлива частина надання першої психологічної допомоги. Допоможіть членам сім’ї триматися разом, а дітям не розлучатися з батьками та близькими або надайте їм можливість зв’язатися з друзями та родичами, які можуть їх підтримати, наприклад, зателефонувати. Якщо, зі слів людини, вам стає зрозуміло, що їй міг би допомогти релігійний обряд або підтримка з боку священнослужителів, допоможіть їй зв’язатися з її духовним співтовариством. Зберіть постраждалих разом, щоб вони могли допомагати один одному. Наприклад, попросіть людину допомогти подбати про старих або допоможіть одиноким людям зв’язатися з іншими членами спільноти.

• Зворотній зв’язок. Домовтеся про те, як ви будете підтримувати зв’язок (за телефоном, візити, зустрічі в групах), домовтеся про графік зустрічей, якщо потрібно. Обміняйтеся контактними даними та зафіксуйте місцезнаходження постраждалого в цей час, чи буде змінюватися його місцезнаходження, якщо так, то як його знайти.